Весняна кампанія вакцинації диких м’ясоїдних тварин: що відомо та що варто знати
На території Житомирської області в травні поточного року планується розповсюдження принад, що містять високоімунну та безпечну вакцину. Наземний розподіл здійснюватимуть спеціально сформовані робочі групи, до складу яких увійдуть фахівці ветеринарної медицини, представники мисливського і лісового господарств, місцевої влади та інших установ.
Заплановано обробити 17396,5 км² території Житомирської області та використати 434,913 тис. доз вакцини (з розрахунку 25 доз на 1 км²).
Нагадуємо, що принада виглядає як невеликий брикет та має запах м'ясокісткового борошна. Всередині знаходиться блістер із діючою речовиною (вакциною). Такі брикети безпечні як для людей, так і для тварин.
Однак, щоб приманки залишалися привабливими для тварин, важливо не брати їх в руки та не переміщувати.
Про початок кампанія вакцинації диких м’ясоїдних тварин буде повідомлено додатково.
Довідково. У західній і центральній Європі сказ майже зник. Це не випадковість і не наслідок «жорсткого контролю» над дикою природою, а результат тривалої, послідовної роботи, заснованої на науці. Ключовим інструментом стала не депопуляція диких хижаків, а масова пероральна вакцинація, яка дозволила сформувати імунітет у природних резервуарів вірусу.
З кінця 1980-х років у країнах Європейського Союзу системно впроваджували програми вакцинації лисиць: приманки з вакциною розкладали вручну або розкидали з літаків у лісових, аграрних і прикордонних ландшафтах. Лисиці поїдали їх і ставали імунними, поступово формуючи так званий імунний бар’єр — стан, за якого вірус більше не здатен циркулювати в популяції. Саме цей підхід визнається одним із найбільших досягнень ветеринарної епідеміології в Європі та підтримується Всесвітнньою організацією охорони здоров’я і ЄС.
До цього Європа намагалася боротися зі сказом шляхом масового відстрілу лисиць. Логіка здавалася простою: менше тварин — менше хвороби. Але реальність виявилася складнішою. Депопуляція призводила до швидкого компенсаційного відтворення, збільшення кількості виводків, активнішої міграції молодих особин і руйнування стабільної територіальної структури. У результаті вірус не зникав, а інколи навіть поширювався швидше. Цей досвід став переломним: вирішальним фактором є не чисельність, а імунітет популяції.
Саме тому в багатьох країнах ЄС масові кампанії зі знищення лисиць були згорнуті, а полювання або обмежене, або заборонене локально в зонах вакцинації, щоб не порушувати сформований імунний бар’єр. Так поступово утвердився підхід, відомий як Wildlife Management — управління дикою природою на основі науки, моніторингу, балансу та співіснування, а не страху й насильницького «контролю».
Лисиця в цій системі розглядається не як «шкідник», а як важливий мезохижак. Вона регулює чисельність гризунів, зменшує аграрні втрати та опосередковано впливає на поширення інших зоонозів. Її поява біля людських осель є наслідком антропогенних факторів — відкритих смітників, стихійних звалищ, доступної їжі, — а не «надмірної чисельності» як такої. Схожа логіка сьогодні дедалі частіше ігнорується у ставленні до шакала звичайного (Canis aureus), депопуляція якого нині практикується в Україні.
Для України це означає необхідність зробити принциповий вибір. Депопуляція лисиці чи шакала створює ілюзію контролю, але не дає довгострокового результату. Натомість реальне управління передбачає системну вакцинацію ключових резервуарів сказу, науковий моніторинг, просторовий аналіз, контроль відходів, роботу з громадами та чіткі критерії локального втручання у разі конфліктів.
Європа вже пройшла цей шлях і зробила свій висновок. Вона перемогла сказ не рушницею, а імунітетом. І це не просто історичний факт, а готова модель, яку варто адаптувати, якщо ми справді прагнемо сучасного, відповідального й ефективного управління дикою природою.
Коростенське районне управління Держпродспоживслужби
