Ярошовець Денис Миколайович

Дата: 24.02.2026 19:08

Кількість переглядів: 181

Фото без опису

Ярошовець Денис Миколайович
(19.03.1994-18.04.2025)

Ярошовець Денис Миколайович (позивний «Яра») - командир розвідувального відділення 1-ї окремої бригади спеціального призначення імені Івана Богуна (1 ОБрТрО) Сил Територіальної Оборони Збройних Сил України, головний сержант.

Народився 19 березня 1994 року в селі Запілля Жеревецького старостинського округу Лугинської територіальної громади Коростенського району Житомирської області. У 2011 році закінчив Жеревецьку загальноосвітню школу. Після школи здобув професію в Київському міжрегіональному вищому професійному училищі зв’язку. У мирному житті працював будівельником. У 2012–2013 роках проходив строкову службу в 95-й окремій десантно-штурмовій бригаді Десантно-штурмових військ Збройних Сил України.

Після початку російської агресії проти України у 2014 році, брав участь в Антитерористичній операції (Донецька та Луганська області) у складі 30-ї окремої механізованої бригади імені князя Костянтина Острозького (30 ОМБр, в/ч А0409, м. Звягель), був командиром БМП.

Після початку повномасштабного вторгнення рф до України, 24 лютого 2022 року, добровільно вступив до лав ЗСУ. Службу проходив в складі 1-ї окремої бригади спеціального призначення імені Івана Богуна (1 ОБрТрО) Сил Територіальної Оборони Збройних Сил України.

Боронив країну на різних оперативних напрямках: Чорнобиль (Київщина), Вовчанськ (Харківщина), Часів Яр і Бахмут (Донеччина), Серебрянський ліс (Луганщина). У листопаді 2023 року біля населеного пункту Хромове Бахмутського району Донецької області отримав поранення від мінометного обстрілу, після лікування повернувся назад для виконання бойових завдань по знищенню ворога. У липні 2024 року вдруге був поранений біля міста Вовчанськ на Харківщині. Пройшовши відновлення знову повернувся до служби.

18 квітня 2025 року в ході ведення бойових дій поблизу населеного пункту Чугунівка Куп'янського району Харківської області нажаль трагічно загинув. У пам'ять про нього побратими підняли більше сотні дронів помсти.

Похований 23 квітня 2025 року в селі Жеревці Лугинської територіальної громади Коростенського району Житомирської області.

Нагороди та вшанування:

Наказом Головнокомандувача Збройних Сил України від 26.03.23 №1398 нагороджений почесним нагрудним знаком «Золотий Хрест»;
Наказом начальника Головного управління Розвідки Міністерства Оборони України від 23.08.23 №1852 нагороджений Медаллю «За сприяння воєнній розвідці України» ІІ ступеня;
Наказом Головнокомандувача Збройних Сил України від 30.08.23 №1984 нагороджений нагрудним знаком «Хрест хоробрих»;
Наказом Головнокомандувача Збройних Сил України від 24.09.24 №1313 нагороджений нагрудним знаком «Золотий Хрест» із рельєфною гілкою дубового листя золотого кольору;
Наказом Міністра Оборони України від 18.11.24 №1950 нагороджений Нагороджений медаллю Міністра Оборони України «Хрест Сил Територіальної Оборони»;
Фото Героя можна зустріти на «Дошці Пам’яті Героям Лугинської територіальної громади» в селищі Лугини біля меморіального комплексу «Захисникам незалежності України» на вулиці Михайла Грушевського.

Сімейний стан на момент смерті: Залишились 7-річний син, дружина, батьки та сестри.

Зі спогадів дружини Анастасії:

«Він був веселунчиком. Умів розрядити будь-яку напругу, навіть у найважчі моменти знаходив слово чи жарт, який змушував усміхнутися. Його сміх був щирий, живий — такий, що запам’ятовується назавжди.Він був дуже турботливим. Завжди думав про інших більше, ніж про себе. Міг мовчки зробити щось важливе, не чекаючи подяки. Поруч із ним було спокійно, бо я знала — він усе тримає під контролем.

Впертий… так. Але саме ця впертість робила його сильним. Якщо він щось вирішував — ішов до кінця. Не здавався. Не відступав.

А за побратимів він був горою. Для нього це були не просто слова — це була сім’я. Він стояв за них так само, як за рідних. Вірний. Надійний. Справжній.

Для мене він був більше, ніж чоловіком.

Він був моєю підтримкою, моєю силою, моєю любов’ю…».