Ярошовець Олександр Сергійович
Ярошовець Олександр Сергійович
(16.01.1988-18.05.2024)
Ярошовець Олександр Сергійович (позивний «Тотал») - командир взводу протитанкових ракетних комплексів другого батальйону охорони 101-ї окремої бригади охорони Генерального Штабу імені генерал-полковника Геннадія Воробйова (101 ОБрО ГШ, в/ч А0139, м. Київ) Збройних Сил України, старший лейтенант.
Народився 16 січня 1988 року в селі Леонівка Лугинської територіальної громади Коростенського району Житомирської області. Навчався в Кремненській середній школі з 1994 по 1999 роки. Потім на постійне місце проживання переїхав в місто Київ. В 2005 році закінчив загальноосвітню школу № 253 Святошинського району міста Києва. В шкільному віці дуже любив займатися бойовим мистецтвом «Тхеквондо» і завдяки наполегливим тренуванням здобув «ЧОРНИЙ ПОЯС». У 2005-2010 роках навчався в Національній Академії Внутрішніх Справ міста Києва за спеціальністю «Право». Після закінчення навчання проходив службу у Святошинському РУ ГУ МВС України у місті Києві. Звільнився зі служби у 2017 році. Потім працював приватним детективом.
Після повномасштабного вторгнення російської федерації на територію України 24 лютого 2022 року, добровільно вступив до лав Збройних Сил України. Був командиром відділення 1-ї стрілецької роти 131-го окремого батальйону територіальної оборони (131 об ТрО, в/ч А7297, м. Київ) у складі 112-ї окремої бригади територіальної оборони Сил територіальної оборони Збройних сил України. Разом з побратимами тримав оборону Київської області, зокрема міста Ірпінь, міста Гостомель, брав участь у підриві Гостомельського мосту. Після звільнення Київщини від окупантів, з червня 2022 року по жовтень 2023 року, Олександр неодноразово брав участь у звільненні та захисті Донеччини та Харківщини. З тяжкими боями разом із побратимами звільняли Ямпіль, Ізюм та тримали оборону Майорська, Торецька, Ізюма, Сіверська, Бахмуту та ін.. У боях Олександр отримав осколочне поранення, багато контузій. Як командир, відзначився найменшою втратою воїнів із особового складу. Був опорою та надією для кожного воїна. Хлопці говорили між собою: “ ТОТАЛ з нами, будемо живі!”. Він був одним із найкращих командирів, який на важких завданнях завжди був поряд з побратимами.
У 2023 році був переведений до 101-шої окремої бригади охорони Генерального Штабу імені генерал-полковника Геннадія Воробйова (101 ОБрО ГШ, в/ч А0139, м. Київ) Збройних Сил України, де був призначений командиром взводу протитанкових ракетних комплексів 2 батальйону охорони даної бригади. Маючи великий бойовий досвід протягом ротацій Олександр брав активну участь у підготовці нових воїнів на полігоні Київщини. Його гасло: «Добре підготовлений воїн - запорука збереження життів побратимів». З 16 червня 2023 року був головою громадської організації «Ветерани бойових дій».
У зв’язку з повторним наступом ворога на Харківщину в травні 2024 року Олександра та його взвод по тривозі було відправлено в Харківську область. Нажаль трагічно загинув 18 травня 2024 року при виконанні бойового завдання поблизу населеного пункту Стариця Вовчанської міської громади Чугуївського району Харківської області.
Похований 24 травня 2024 року у місті Вишневе Бучанського району Київської області.
Нагороди та вшанування:
- Нагороджений медаллю «За хоробрість в бою» 17 квітня 2022 року;
- Нагороджений Головнокомандувачем Збройних сил України нагрудним знаком «Срібний хрест»;
- Нагороджений медаллю “Ветеран війни”;
- Фото Героя можна зустріти на «Дошці Пам’яті Героям Лугинської територіальної громади» в селищі Лугини Коростенського району Житомирської області біля меморіального комплексу «Захисникам незалежності України» на вулиці Михайла Грушевського.
Сімейний стан на момент смерті: залишились дві доньки, дружина, мама, тато, брат.
Зі спогадів побратима Олега Симороза: «Я знав «Тотала» особисто, він був командиром сусіднього взводу нашої роти, доброволець, з перших днів повномасштабного вторгнення приймав участь в бойових діях. Сиділи з ним колись в бліндажі, говорили за життя, він був дуже світлою людиною, вмів посміятися, а головне він був сміливим бійцем, скільки ж він передряг пройшов і попри поранення повертався… Після спілкування з ним всі відчували впевненість у підрозділі. Реально справжній бойовий офіцер, який завжди був поруч та вів свій підрозділ першим».
