ЛЕЙКОЗ ВРХ. Що треба знати!
Лейкоз (Leucosis) – це хронічна інфекційна хвороба великої рогатої худоби, інших ссавців та різних видів птахів, що характеризується порушенням процесу дозрівання клітинних елементів крові, злоякісним розростанням кровотворної та лімфоїдної тканин, утворенням у різних органах пухлин.
Останнім часом лейкоз великої рогатої худоби на був значного поширення в багатьох країнах світу, в тому числі й в Україні. Лейкоз, за рахунок широкого розповсюдження, наносить світовому скотарству значних збитків. Він представляє потенційну небезпеку, особливо генофонду племінного молочного тваринництва, так як реєструється у високопродуктивних тваринна й більш цінних молочних порід.
Майже протягом століття вчені багатьох країн проводили дослідження з вивчення етіології даного захворювання і лише 1969 ріку війшов до історії, як рік відкриття вірусу лейкозу великої рогатої худоби.
При лейкозів великої рогатої худоби існує два шляхи передачі вірусу: вертикальний – від матері до плоду і горизонтальний – від однієї тварини до іншої.
Вертикальний шлях зараження характеризується передачею вірусу від матері до плоду під час внутрішньоутробного (пренатального) розвитку в останні 6 місяців вагітності. Але пренатальна передача ВЛ ВРХ не перевищує 20-ти випадків із кожної сотні можливих.
Проте, основним у поширенні інфекції в природних умовах є горизонтальний шлях – контактна передача. У більшості випадків, вірус передається з інфікованими лімфоцитами. В літературі є повідомлення про те, що поширення інфекції ВЛ ВРХ може проводитись комахами-гематофагами, особливо у зонах їх природного існування.
Лейкоз – це загальне захворювання кровотворної системи.
Клінічна картина лейкозу характеризується складним симптомокомплексом, який зумовлений морфологічними і функціональними змінами в органах і тканинах кровотворної системи, а такожв органах і тканинах, які, за нормальних умов, не приймають участі у кровотворенні. При цьому важливе значення мають тривалість інкубаційного періоду, форма прояву лейкозу і швидкість перебігу патологічного процесу.
Інкубаційний період (період від попадання збудника в організм сприйнятливої тварини до появи змін у периферичній крові) становить 2–6 років.
За характером перебігу розрізняють гостру, підгостру і хронічну форму лейкозу. Гостра форма частіше виникає у молодняку віком 1,5–3 міс. Загибель тварин може наступати через декілька годин або тижнів з моменту інфікування, характерні ознаки хвороби можуть не проявлятися клінічно. Необхідно відмітити, що гострий і підгострий перебігиз устрічаються досить рідко.
При хронічній та повільній формах лейкозу тварини живуть роками.
Антитілоносійство не викликає у тварин видимих фізіологічних або патологічних відхилень. У корів не спостерігаються порушення відтворної функції та функції молочної залози, прирости маси молодняку відповідають кормовим раціонам, повністю зберігаються рефлекси поведінки.
В стані вірусоносій тварини можуть знаходитись протягом всього життя. Лише у незначної частини тварин-антитілоносіїв при систематичних клініко-гематологічних дослідженнях відмічають зміни крові у вигляді відносного чи абсолютного лімфоцитозу, постійність якого з тенденцією до збільшення є патогномонічною ознакою хвороби.
Перехідгематологічної (субклінічної) стадії у клінічну часто відбувається після розтелення, при інтоксикації організму, секундарній інфекції тощо.
Неспецифічні ознаки мають вигляд розладів загального характеру, які можуть спостерігатися при багатьох хворобах. Частіше вони проявляються погіршенням загального стану тварини, поганим засвоєнням кормів, відсутністю апетиту, зниженням надою, швидкою втомою, слабкістю і прогресуючим схудненням.
Специфічні ознаки характеризуються збільшенням поверхневих (передлопаткових, міжщелепних, привушних, надвимених тощо) і доступних ректальному дослідженню внутрішніх лімфатичних вузлів, селезінкиі печінки, появою пухлинних розростань у різних частинах тіла, органах і орбітах очей. Останні часто зумовлюють екзофтальм з гнійним запаленням очного яблука. Лімфатичнів узли часто уражуються послідовно, тому розміри їх коливаються від грецького горіха до голови дитини.
При лейкозі, під час клінічного огляду хворих тварин, часто виявляють лімфовузли, які за нормальних умов не можна пропальпувати (привушні, додаткові надвимені, шийні і окремі підшкірні, які знаходяться у різних частинах тіла).
Діагноз на лейкоз встановлюють на основі епізоотологічних даних, клінічних ознак, патолого-анатомічних змін і результатів лабораторних досліджень, які включають гематологічні, гістологічні та серологічні дослідження.
Для серологічного дослідження кров беруть у тварин віком 6 міс. і старше, із яремної вени.
Тварини, сироватки яких дали позитивну РІД, є заражені вірусом. За результатами досліджень, РІД є специфічною реакцією. Сироватки крові тварин, які не заражені ВЛ ВРХ, не дають специфічної реакції. У інфікованих тварин реакція «випадає» (тобто не показує) за 30 днів до розтелення та 30 днів після розтелення, тобто протягом 60 днів спостерігається, так звана «фаза імунологічної толерантності», яка зумовлена фізіологічним станом організму корови.
При диференційній діагностиці необхідно брати до уваги можливу наявність у тварин актиномікозу (враження лімфовузлів голови і ділянки грудей), туберкульозу (враження підщелепових, заглоткових, шийних та інших лімфовузлів), а також паратуберкульозу (збільшення брижових лімфовузлів з наявними у них білуватих або сірувато-жовтих ділянок) і бруцельозу, при якому, окрім лімфаденіту, можуть виявлятись некротичний гепатит і мастит.
Основними заходами ефективного забезпечення благополуччя тваринництва щодо лейкозу є:
•своєчасна діагностика хвороби;
• негайне виведеннязі стад (ферм) інфікованих вірусом лейкозу тварин та їх ізоляція з наступним забоєм;
• проведення чіткого обліку, нумерації та ідентифікації тварин;
• дотримання ветеринарно-санітарних правил на фермах;
• дотримання асептики і антисептики при масових обробках тварин (нумерація, взяття крові, вакцинація, алергічні дослідження, лікування тощо);
• проведення ретельної дезінфекції тваринницьких приміщень та обладнання після кожного дослідження тварин і ізоляції вірусоносіїв.
Молоко від хворої на лейкоз корови можна вживати тільки пастеризованим або кип’яченим. У хворих на лейкоз корів молочна продуктивність і якість молокопродуктів знижується. Продаж молока державі та на ринку від хворої корови суворо забороняється! Як і випас корів у загальному стаді!
Шановні утримувачі великої рогатої худоби! Будь-яку інформацію та фахову консультацію з вищезазначеної тематики, можна отримати лише у спеціалістів ветеринарної медицини.
Коростенське районне управління Держпродспоживслужби
