Гуц Сергій Тимофійович
Гуц Сергій Тимофійович
(20.02.62-05.09.2022)
Гуц Сергій Тимофійович - водій, санінструктор Батальйону спеціального призначення «Донбас» Національної гвардії України, прапорщик.
Народився 20 лютого 1962 року в місті Макіївка Донецької області. Проживав в селищі Лугини Коростенського району Житомирської області. Навчався у Лугинській середній школі №1. Закінчив школу мічманів у місті Мурманськ.
У 1980-1982 роках проходив строкову службу в Республіці Афганістан. Потім військову службу проходив у 84-й окремій вертолітній ескадрильї (ОВЕ) в селі Білокоровичі Коростенського (Олевського) району Житомирської області. В 1997 році вийшов на військову пенсію.
Після початку військової агресії росії проти України, у квітні 2014 року став добровольцем Батальйону спеціального призначення «Донбас» Національної гвардії України. Боронив країну на Сході України в зоні Антитерористичної операції. В серпні 2014 року побував у пеклі Іловайського котла, потім потрапив у полон. 27 грудня 2014 року був звільнений із полону по обміну. Після полону звільнився зі служби за станом здоров’я.
Нажаль помер 5 вересня 2022 року у зв’язку зі станом здоров’я. Похований в селищі Лугини Коростенського району Житомирської області.
Нагороди та вшанування:
- Нагороджений медаллю «За оборону рідної держави».
- Рішенням сесії №1154 Лугинської селищної ради від 12 жовтня 2023 року Сергію присвоєно звання «Почесний громадянин Лугинської громади».
- Фото Героя можна зустріти на «Дошці Пам’яті Героям Лугинської територіальної громади» в селищі Лугини біля меморіального комплексу «Захисникам незалежності України» на вулиці Михайла Грушевського.
Сімейний стан на момент смерті: Залишились дружина та син.
Із інтерв’ю Сергія Тимофійовича для служби новин «Житомир.info» від 3 листопада 2016 року:
«Війна для моєї родини почалася навесні 2014, коли мій молодший син-десантник у складі 95 бригади вирушив захищати українські кордони. Син пішов, я його підтримував, а потім і сам пішов. Мене не брали через вік, але потім я пішов у батальйон “Донбас”. Пройшов з хлопцями Іловайський котел, хлопці гинули на моїх очах, ми живі вийшли, потрапили в полон. Син мій загинув 4 вересня, коли я якраз у полон потрапив. Мені хлопці не казали нічого, я дізнався, коли через 4 місяці звільнився з полону і вже додому приїхав.
Дуже важко - і син, і друзі. Багато людей загинуло. Колоні нашій вони дали зелений коридор, і цю колону розстріляли. Йшли машини з червоним хрестом з пораненими, вони їх розстрілювали. А ми йшли, колона рухалась, нас розстрілювали. Тяжко дуже. Я в Афгані був. Це моя друга війна. Тільки та війна була пустою, а ця війна за свою країну. Головне, щоб у нас все було добре. Думаю, з часом так і буде. Думаю, що Україна стане з колін і з часом відродиться».
Сергій Тимофійович із волонтерами Житомирщини
