Лейкоз ВРХ: що треба знати і як протистояти?
Лейкоз великої рогатої худоби – це хронічне інфекційне захворювання пухлинної природи, збудником якого є ретровірус. Його ознаками є неопластичне розростання клітин крові і тканин лімфи внаслідок неконтрольованого розмноження і ділення. У тваринному світі найчастіше зустрічається лейкоз крові у корів.
Майже протягом століття вчені багатьох країн проводили дослідження з вивченняетіології даного захворювання і лише 1969 рік увійшов до історії, як рік відкриття вірусу лейкозу великої рогатої худоби.
Збудник хвороби - вірус лейкозу - належить до онкогенного типу, містить рибонуклеїнову кислоту.
Лейкоз корів заразний для всіх представників цього виду, а також для дрібної рогатої худоби. Свою патологічну дію вірус починає проявляти при зниженні імунітету і реактивності організму корови. Вражає як молодих особин, так і дорослих тварин усіх видів порід та селекцій. Як правило, до захворювання схильні найчастіше тварини віком від 3 до 7 років.
Існує два шляхи передачі вірусу: вертикальний – від матері до плоду і горизонтальний – від однієї тварини до іншої.
Вертикальний шлях зараження характеризується передачею вірусу від матері до плоду під час внутрішньоутробного (пренатального) розвитку в останні 6 місяців вагітності. Але пренатальна передача ВЛ ВРХ не перевищує 20-ти випадків із кожної сотні можливих.
Проте, основним у поширення інфекції в природних умовах є горизонтальний шлях – контактна передача.
Джерелом поширення збудника в череді є корова-вірусоносій. При первинних стадіях недуги онковірус починає виділятися з організму із молозивом та молоком. Також не виключений факт передачі вірусу разом зі слинною рідиною.
Захворювання характеризується перебігом у прихованій формі. При впливі факторів навколишнього середовища і внутрішніх процесів починає відбуватися активізація патогенної мікрофлори, що провокує розлади у функціональних органах кровотворення.
У більшості випадків при виникненні лейкозу у великої рогатої худоби в організмі тварини починаються патологічні зміни, пов’язані з інтенсивним поділом клітин, розмноженням і розростанням в органах кровотворення, спинному мозку, лімфатичних вузлах. Заражені клітини крові починають безконтрольно розмножуватися, розносяться по всьому організму тварини, потрапляють до всіх можливих органів і тканин, утворюючи на них пухлини. В тому числі пухлинні новоутворення розростаються і в молочних залозах.
Корови хворі на лейкоз страждають від різкого погіршення загального стану, підвищеної втомлюваності, порушення травних функцій. Крім того, знижуються надої, у тварини починається анорексія, вона страждає від розладів шлунку.
Для того, щоб уникнути захворювання на лейкоз у своєму господарстві, необхідно дотримуватись певних вимог і перейматись здоров’ям своєї годувальниці. Оздоровчі заходи щодо лейкозу базуються на лабораторних дослідженнях крові від великої рогатої худоби із наступним вилученням позитивно реагуючої худоби із загальної череди. Ізолювання інфікованих тварин від неінфікованих на підставі результатів лабораторних досліджень залишається основним методом боротьби з лейкозом ВРХ в усьому світі.
В Україні дослідження на лейкоз у благополучних господарствах та приватному секторі проводяться один раз на рік.
Лабораторну діагностику лейкозу проводять за допомогою реакції імунодифузії (РІД) та імуноферментного аналізу (ІФА).
Тварини, сироватки яких дали позитивну РІД, є заражені вірусом. За результатами досліджень, РІД є специфічною реакцією. Сироватки крові тварин, які не заражені вірусом лейкозу ВРХ, не дають специфічної реакції.
В разі отримання позитивних результатів лабораторних досліджень інфікованих тварин ізолюють від здорових та здають на забій. На жаль, лейкозом часто хворіють високопродуктивні тварини.
При диференційній діагностиці необхідно брати до уваги можливу наявність у тварин актиномікозу (враження лімфовузлів голови і ділянки грудей), туберкульозу (враження підщелепових, заглоткових, шийних та інших лімфовузлів), а також паратуберкульозу (збільшення брижових лімфовузлів з наявними у них білуватих або сірувато-жовтих ділянок) і бруцельозу, при якому, окрім лімфаденіту, можуть виявлятись некротичний гепатит і мастит.
Вірус лейкозу стійкий до дії низьких температур, але чутливий до високих (кип’ятіння, пастеризація) і дезінфектантів у звичайних концентраціях. Тому санітарна обробка та знезараження інструментів, господарського інвентарю і приміщень дезінфікуючими розчинами - один зі шляхів профілактики зараження лейкозом.
На запитання, лікується лейкоз у корів чи ні, відповідь негативна. Лікування при лейкозі відсутнє. Але при цьому небезпека для людини заразиться цією недугою зведена до мінімуму. Лейкоз корів не є небезпечним для людини. Але від вживання молока і м’яса слід утриматися: заражений екземпляр дає небезпечну продукцію. Адже у процесі розвитку онкологічного захворювання в організмі тварини накопичуються шкідливі речовини - токсини. Збудник гине при термічній обробці, а від токсинів позбутися ніяк не можна, тому краще не їсти м’ясо і не пити молоко від корів, хворих на лейкоз, і в жодному разі - не давати його дітям. Молоко від корови, хворої на лейкоз, необхідно кип’ятити протягом 5 хвилин, а далі використовувати тільки як корм для тварин.
Основними заходами ефективного забезпечення благополуччя тваринництва щодо лейкозу є:
• своєчасна діагностика хвороби;
• негайне виведення зі стад (ферм) вірусом лейкозу тварин та їх ізоляція з наступним забоєм;
• проведення чіткого обліку, нумерації та ідентифікації тварин;
• дотримання ветеринарно-санітарних правил на фермах;
• дотримання асептики і антисептики при масових обробках тварин (нумерація, взяття крові, вакцинація, алергічні дослідження, лікування тощо);
• проведення ретельної дезінфекції тваринницьких приміщень та обладнання після кожного дослідження тварин і ізоляції вірусоносіїв.
Лугинське управління ДЕРЖПРОДСПОЖИВСЛУЖБИ
