28 липня, у день пам’яті святого рівноапостольного князя Володимира, Україна відзначає День хрещення Київської Русі-України
28 липня, у день пам’яті святого рівноапостольного князя Володимира, Україна відзначає День хрещення Київської Русі-України.
У 988-му, повернувшись із походу на Візантію, під час якого сам князь прийняв нову віру, Володимир хрестив своїх синів, двір і бояр, а за тим охрестив всіх киян та населення інших руських міст.
Приймаючи християнство за основну релігію, князь України-Руси Володимир Великий визначив майбутню долю всієї Східної Європи і сучасної України зокрема.
Прийняття князем Володимиром у 988 році християнства стало для Руси-України цивілізаційним вибором. Адже нівелювалися родоплемінні культурно-релігійнї особливості та впроваджувався єдиний для держави «моральний кодекс» — християнське віровчення. Християнство сприяло піднесенню освіти, мистецтва, літератури, науки, архітектури. Нова релігія дала поштовх розвитку кириличної писемності, були створені перші школи, зокрема при Десятинній церкві, де навчалися 300 дітей. З поширенням християнства Візантійська література почала потрапляти до Руси-України. Церкви та монастирі стали осередками культури, де велося літописання, створювалися бібліотеки, закладалися іконописні школи. До Русі прибули грецькі священики, які сприяли поширенню грамотності, знань про всесвіт та минулі цивілізації. Київська держава почала процвітати. Запровадження християнства як монорелігії сприяло престижу Київської держави — Русі. Адже зовнішньополітичні відносини із сусідніми християнськими державами (Польщею, Угорщиною, Чехією та Візантією) відбувалися на рівних, держава здобула розвиток і піднесення, долучилася до загальноєвропейського культурно-релігійного простору.
Володимир — один із засновників і покровителів української державності, а день хрещення Русі символізує спадкоємність тисячолітньої історії нашої держави, соборність усіх українців і всіх українських земель навколо духовної столиці — Києва.
Шукаючи підґрунтя для агресивної імперської політики, в Росії всіляко перекручують і фальшують історію. Зокрема, продукують антинаукову побрехеньку про народження рівноапостольного князя, начебто, в селі Будутині до місцевості біля Пскова. Насправді, українські науковці зібрали набагато суттєвіші докази для ідентифікації Будутина із сучасним селом Будятичі на Волині, околицею міста Нововолинська. У 2010-му Росія також стала відзначати день хрещення Русі — немовби натякаючи, що це насамперед їх історія, а не якоїсь там «псевдодержави України». Більше того, розвиваючи процес «приватизації» давньоруської спадщини, у Москві затіяли встановити пам’ятник Володимиру. Це при тому, що за часів князя територію майбутнього міста вкривали лише ліси та болота, а за півтора століття по хрещенню там містився лише хутірець боярина Кучки з відповідною назвою. З таким же успіхом Москва може ставити пам’ятники єгипетським фараонам, римським імператорам чи будь-яким іншим правителям. Та хоч би султану Осману, засновнику грізної Османської імперії — тут тобі і класичне «Кримнаш», і перспективи претензій на протоки Босфор та Дарданелли, які ніколи не давали спокою росіянам.
Тим часом українців така колотнеча північно-східного сусіда може хіба що розвеселити. Володимир понад 35 років князював у Києві і не мав жодного відношення до Московії. Він хрестив саме Київську Русь, а ніяку не московську. І заснував Київську митрополію — задовго до Московської (існувала з 1461-го). Саме в Києві будував храми (Десятинна церква). Більше того, ще й використовував особистий знак «тризуб», який тепер є державним Гербом України.
Але й це не все. На всі зазіхання росіян українці мають «таємну зброю» у вигляді Аскольдового хрещення Русі 860 року. Власне, Володимир лише завершив справу, яку майже за 130 років до нього розпочав інший могутній київський князь.
Аскольдове хрещення стало наслідком успішного походу на Константинополь 860 р., добре відомого як за давньоруськими літописами, так і за візантійськими джерелами. «Народ (руси) від країни північної..., і племена піднялись від країв землі, тримаючи лук і спис; вони жорстокі й немилосердні, голос їх шумить, мов море», — писав патріарх Фотій, очевидець осади столиці Візантії. Рятуючись від погрому, імператор Михаїл ІІІ змушений був просити миру, однією з умов якого і стало хрещення Аскольда та його війська.
Про могутність Руської держави Аскольда також свідчать інші відомі факти його біографії. У 852-853 роках руське військо допомагало санарійцям відбивати арабське вторгнення у Закавказзі. Пізніше Аскольд здійснив походи на Абесгун (південне узбережжя Каспійського моря, 864-865 роки) і болгар (872 рік, тоді загинув син Аскольда), на Візантію нападав також у 866-му та 874-му. За Михайлом Брайчевським, мав місце ще й похід на Візантію 863-го (тобто, всього чотири), а наведені в літописі Нестора угоди з Візантією, укладені внаслідок походів Олега в 907-му і 911-му, насправді належали Аскольду і стали наслідками походів 860 і 874 років.
Вражаючі масштаби державницької діяльності князя Аскольда підтверджуються іноземними джерелами. Як наслідок, в 2010-му учасники міжнародної наукової конференції «Християнізаційні впливи в Київській Русі за часів князя Оскольда: 1150 років» схвалили резолюцію, яка засвідчила: «початок східнослов’янської державності необхідно виводити від першого дипломатичного визнання Русі на міжнародному рівні», маючи на увазі договір Русі і Візантії внаслідок червневого походу 860 року. І далі: «Усе це засвідчує, що Київська Русь задовго до появи на Півночі династії Рюрика сформувалась як повноцінна самостійна держава». Власне, від походу Аскольда на Царгород виводить початок держави і «Повість минулих літ»: саме з цього часу «нача ся прозывати Руська земля».
За матеріалами Українського інституту національної пам’яті
