A A A K K K
для людей з обмеженими можливостями
Лугинська громада
Житомирська область, Коростенський район

#Наша незалежність#Марафон 30 . Борець за волю України

Дата: 08.07.2021 15:39
Кількість переглядів: 75

                                                                              

Українська революція 1917-1921 років – один із визначальних етапів вітчизняної історії – була спробою відродити самостійну й незалежну державу. Під впливом подій Першої світової війни, лютневої революції 1917 року в Росії, почався процес національного пробудження українців. Частина суспільства згуртувалася для національно-визвольного руху. Люди честі й совісті в переломний період історії піднялися на боротьбу за незалежність.

         Одним із тих, хто беззастережно й самовіддано сприяв ідеї української революції був уродженець містечка Лугини – Яків Федорович Потапчук.  Яків Федорович виходець із родини середняків, в 1915-1918 роках проходив службу в царській армії. Із малосвідомого колишнього воїна царської армії Росії проявився свідомий, добре організований борець за самостійну Україну.

         Повернувшись до Лугин, Яків Федорович розпочав діяльність у просвітницькому гуртку українознавства, виконуючи завдання розвитку національної свідомості селян. Хоча велика кількість людей усвідомлювала чого хоче й до чого йде, проте для несвідомих основні та прості питання потрібно було пояснювати: друкованим і живим словом на зборах, у прилюдних заявах. Будучи інструктором позашкільної освіти та лектором української мови, Яків Федорович допомагав місцевому населенню розібратися в таких складних явищах, як національне питання, національні почуття, у причинах ворожнечі між людьми одного класу. Методом переконання своїми однодумцями робив байдужих, пояснював, як змінити долю України, вивести народ на нові обрії існування й розвитку.  Відстоював істину:українці мають бути повновладними господарями на своїй землі.

         На сільських сходах в 1918-1919 рр. коли в Україні діяла політика «воєнного комунізму», Потапчук активно виступав проти грабіжницької  продрозкладки, агітував проти реалізації плану колективізації села. Поділяв настрої, які визрівали в глибинах селянських мас: невдоволення та протест проти насильницького переходу від одноосібного господарювання до усуспільнення виробництва.

         Як виразника революційних ідей та інтересів селян. Його в 1919-1920рр обирають секретарем Комбіду. У складних життєвих обставинах Яків Федорович брав активну участь у громадській діяльності і провадив у життя конкретні справи й рішення. Обирався до сільради, був делегатом з’їзду Ради району. Кандидатура Потапчука висувалася на членство до Всеукраїнського військово-революційного комітету. Він зустрічався з Г.І.Петровським, який був на той час головою Всеукрревкому.

         В 1921 році одностайним рішенням громади був обраний до волосного, а звідти до губернського Комітету Народного Спротиву. Пізніше його обрали кандидатом у члени ЦК ВКНС маючи наміри залишити для роботи в тодішній столиці України  Харкові. Але Яків Федорович через сімейні обставини відмовився від запропонованої політичної роботи в столиці, він не міг залишити в Лугинах дружину з дітьми без господарського ока та догляду.

         Подальша його діяльність із позицій інтересів громади зміцнювала його авторитет. Яків Федорович діяв за принципом, що не можна прагнути власного щастя й достатку в той час, коли поневолена Батьківщина. Коли наприкінці 1921 року на поліських землях постала ВПА – Волинська Повстанча Армія – Потапчук воював у складі одного із загонів селян- фронтовиків під проводом Йосипа Міхневича.  У липницьких лісах виконував бойові завдання, після чого швидко розформовувалися. На випадок неуспіху – миттєво зникали у своїх оселях. За участь у ВПА Яків Федорович був засуджений до шестимісячного ув’язнення, але  був виправданий і покарання не відбував.

         Восени 1922 року на сесії Губкому Яків Федорович був обраний членом губернського суду.

         Активну громадську діяльність Потапчук поєднував із просвітництвом. З 1919 року сприяв роботі товариства «Просвіта» в Лугинах, Коростені, Житомирі, входив до складу групи Потапчук – Герасимчук – Кравченко – Козицький. Збирав фольклор овруцько-лугинського регіону: розшукував і записував народні легенди, пісні, казки. Вів щоденника, якого згодом передав В.Г.Кравченку, відомому на той час історику й мовознавцю, досліднику Волині і краєзнавцю. В.Г.Кравченко, викладач Волинського інституту народної освіти(нині Житомирський державний університет ім. І.Франка), передав щоденника в Академію Наук УНР, що підтверджувалося довідкою за підписом Михайла Грушевського (довідку вилучено під час арешту Потапчука в 1929р.)

         Потапчук Я.Ф. був членом-кореспондентом Коростенського краєзнавчого музею, співробітником етнографічного відділу краєзнавчого музею Волині. Вів листування з Я.М.Лісовим, запрошувався на роботу до Харкова. З метою заохочення січневих жителів до вивчення історії рідного краю, в 1924 році Яків Федорович заснував у Лугинах краєзнавчий куточок. З 1928 року – активний учасник драматичного гуртка, який проводив просвітницьку роботу , ставив драматичні спектаклі, організував нелегальні Шевченківські свята.

          В 1924 році більшовицька влада вдалася до закриття просвітницьких осередків. Активних борців за самостійну Україну за надуманими звинуваченнями піддали арештам і засудженню. У листопаді 1929 року Я.Ф.Потапчука разом із сином Андрієм заарештували, звинувативши в націоналізмі й антирадянській діяльності за ст.54-10 КК УРСР. Корост енський окружний відділ ГПУ угледів у діях «шовініста-українця» Потапчука  «наявність елементів соціальної небезпеки». Був засуджений до розстрілу, проте вирок замінили на 3 роки перебування в таборах. Покарання відбував у Архангельську, останній лист до рідних датований 1933 роком. А від його сина Андрія, остання вісточка надійшла у 1938 році з м. Тегульдей Томської області. Майно родини Потапчуків передали до колгоспу, а осиротіті діти розбрелися по світу.

         Коротким, але насиченим  був життєвий шлях Якова Федоровича. Високообдарована особистість, він міг би зробити значний внесок у культуру, науку й політику свого краю. Але його спіткала трагічна доля тисяч діячів української революції. Він заплатив за свої переконання вигнанням, зламаною долею і , нарешті, життям.

          У протоколі справи репресованого Потапчука записані такі його слова: «Мені теж хотілося хоча б чимось, серед роботи над шматком хліба, стати в допомозі своєму краєві, і що я міг - робив».

         Реабілітований Я.Ф.Потапчук  у 1989 році. Його прізвище – серед сотень жителів району – увійшло до багатотомного видання «Реабілітовані історією» (кн..5, ст..551).

         Більше півстоліття люди, причетні до українського визвольного руху, носили тавро «ворогів народу». Через багато років вшановується пам’ять та відновлюється історична справедливість щодо тих, хто став жертвою тоталітарного режиму.

     

 

Автор матеріалу:

Матеріал взято з районної газети «Промінь» за 29 вересня 2017 року.

Копії документів надано Директоркою Лугинського народного краєзнавчого музею Косюк Г.І.


« повернутися

Код для вставки на сайт

Вхід для адміністратора

Авторизація в системі електронних петицій

Ще не зареєстровані? Реєстрація

Реєстрація в системі електронних петицій


Буде надіслано електронний лист із підтвердженням

Потребує підтвердження через SMS


Вже зареєстровані? Увійти

Відновлення забутого пароля

Згадали авторизаційні дані? Авторизуйтесь